За словами Адлера, недолік або інвалідність органів може викликати комплекс неповноцінності. Комплекс неповноцінності спостерігається разом із набутою безпорадністю, труднощами та неповносправністю. На цьому етапі фізична неповноцінність передається також мозку та інтелекту. Оточення інвалідів своїм надто опікуючим відношенням робить інвалідів ще більш слабкими. І тоді бар’єр з’являється у їхній свідомості. Тому нашою метою є розробка програми, за допомогою якої, починаючи від набутої безпорадності, зламалася б уся ланка бар’єрів. Допомогти інвалідам знову повернутися до повноцінного життя. Навчити їх тому, що робота – це не лише заняття для отримання прибутку. Забезпечити їх роботою незважаючи на їх пенсію по інвалідності. Переконати їх у тому, що робота не для прибутку, а для привнесення в життя сенсу. Доказати, що єдиний шлях покинути тихе життя – це робити щось для досягнення певної мети. Нагадати, що людина – митець, що основне, що відрізняє людину від інших живих істот – це мистецтво розуму, що світ – це коштовність.
Подолати бар’єри спочатку ментальні, а потім фізичні для підвищення мотивації та допомогти надати сенсу життю людини, яка по своїй суті є митцем, котрий може за допомогою розуму перетворити цю коштовність світу у витвір мистецтва.
У таких оповіданнях, як «Стрибаючі блохи», «Навчання слонів», «Акула, що не може з’їсти маленьких рибок», «Орленя», «Мавпячий експеримент» показано, що більша частина перешкод – у нашій голові. Хеллен Келлер, Марк Інгліс, Толга Мурат Баликчи – це лише декілька прикладів серед мільйонів, які доказують, що інвалідність можна подолати на розумовому рівні і стати успішним.
Для цього можуть організовуватися спеціальні психологічні заходи (персональна та групова психологічна підтримка, семінари, тренінги, збори тощо) для інвалідів, їх близьких та членів команди підтримки.
